Діана Мороз: «Вихованцям дитячих будинків не потрібні найдорожчі іграшки чи брендовий одяг. Їм потрібна постійна любов, увага та піклування»

У столітті інноваційних технологій, коли машини замінюють працю людей, постає проблема душевної та духовної теплоти. Дивно звучать у контексті проблеми слова «добро», «теплота», «благо». Проте, саме зараз стало необхідністю частіше замислюватися над цим, адже треба бути чуйними, слухати, відчувати душі інших, не проходити повз людей, що кличуть на допомогу.

Ми часто розмовляємо про доброту, благодійність, читаємо і чуємо заклики бути добрими, допомагати іншим. Але, на жаль, залишаємося лише спостерігачами. Черствість душі – найстрашніша хвороба на світі. Власним прикладом небайдужості лікує цей недуг молода вінницька благодійниця Діана Мороз.

– Що було стимулом почати займатися благодійністю?

– Моя мама – одна з вихованців інтернату, тому це є головна причина. Я не вважаю себе добрішою за інших людей, просто не хочу, щоб життя сучасних сиріт було таким важким, як було в моєї мами.

– Скільки дитячих будинків Ви вже відвідали? Як часто випадає така можливість?

– Я допомагаю на постійній основі п’яти спеціалізованим закладам. Також беру участь у житті соціально знедолених дітей та онкохворих. Мої акції проходять не рідше, ніж раз у місяць. При благоприємних умовах два рази в місяць.

– Хто допомагає організовувати і фінансувати поїздки? 

– Я ніколи не працювала з держустановами та громадськими організаціями. Найчастіше відбутись благодійній поїздці допомагають моя сім’я та мої друзі.

– Чи багато людей відгукуються на прохання внести свою частку у благодійність?

– Якщо говорити мовою цифр, то з тисячі людей до яких я часто звертаюсь, відповідають близько 50-ти чоловік, а допомагають 10-15.

– Як Ви вважаєте, чи слід пропагувати ідею благодійності серед молоді? Як, на Вашу думку, вона розвинена у нас в області?

– Я думаю, що взагалі потрібно робити все для того, щоб розвивати у молодої людини, яка ще формується, чуйність, добродушність, справедливість та елементарне бажання допомогти.

Скажу відверто, мені хочеться, щоб жителі Вінниччини були більш уважними до проблем, які їх оточують.

– Розкажіть, будь ласка, про інцидент із дитячим будинком «Малятко».

– Якщо описати коротко, то головний лікар цього закладу більше зацікавлена у тому, щоб підняти соціальний статус дитбудинку. Наприклад, зробити ремонт у кабінетах лікарів, особливо в своєму, поміняти вікна, купити дорогу апаратуру. І я згодна, що це дуже важливо, але, на жаль, потреби самих дітей не зовсім задовольняються.

Сам конфлікт заключався у тому, що мені потрібно було підтвердити відвідини закладу та передачу зібраного дітям. Найчастіше таким підтвердженням є підписана закладом подяка або фотозвітність. Оскільки фотографувати нам не дозволили, то я попросила підписати подяку. На що у відповідь отримала не дуже приємні слова. Також мені сказали, що моя допомога не дотягує до подяки і розповіли про «справжніх» меценатів.

– Історія долі якої дитини запам’яталася найбільше?

– Про долю кожної дитини можна написати книгу, точніше, роман-трагедію. Неможливо описати всі ті історії, які сколихнули моє серце. Та найбільше запам’яталась дівчинка, яку заживо ледь не спалив її вітчим, бо та заважала дивитись йому телевізор. Він тримав її за ніжки над відкритим вогнем. Від тоді дівчинка не розмовляє, хоча до того вона була повноцінною дитиною.

– Чи підтримує Вас сім’я в цій нелегкій справі і як?

– Моя сім’я підтримує мене максимально. Чоловік завжди приєднується до всіх акцій. Мої батьки також беруть активну участь. Вони допомагають усіма можливими методами: і матеріально, і духовно.

– У вас не виникало бажання всиновити або удочерити когось?

– Так, у мене є таке бажання. На сам перед, я хочу, щоб мої діти стали свідомими і тільки при нашій взаємній згоді прийматимемо відповідальне рішення. Тому що це має бути не тільки моє бажання, але й бажання кожного члена сім’ї. Я добре знаюся на психології дитини, тому прекрасно усвідомлюю, що всиновлення – це дуже вагомий крок, до якого потрібно бути готовим не тільки матеріально, але й духовно і психологічно.

– Як на Вашу думку, що має бути найважливішим у дитячих будинках?

– На мою думку, не так важливий матеріальний стан таких закладів, як атмосфера, що там панує. Маленьким дітям, у тому числі і вихованцям дитячих будинків, не потрібні найдорожчі іграшки чи брендовий одяг. Їм потрібна постійна любов, увага та піклування. Було б краще для дітей створювати будинки сімейного типу, максимум на 15-20 дітей, а то й менше, щоб дитина знаходилась у сім’ї, була постійно у любові і не відрізнялась від інших. Тільки тоді у дітей стало б більше шансів на щасливе і нормальне життя.

– Куди була Ваша остання поїздка і яка запланована на майбутнє?

– Остання поїздка відбулась у спецзаклад, який знаходиться у с. Стара Прилука Липовецького району. Ми привезли туди багато різних розвиваючих ігор та пазлів для кожної дитини. А також влаштували невеличке шоу з різними іграми, де кожна дитина змогла взяти участь і отримати додаткові подарунки. Звичайно, подарували їм одяг, м’які іграшки, солодощі, фрукти, печиво, сік та мед, який дуже полюбляють діти. Ми завжди стараємося, щоб кожен вихованець інтернату не залишився без нашої уваги, навчаємо чомусь доброму, допомагаємо порадою.

Хотілося би після 1-го вересня потрапити у цей же заклад, адже інтернат потребує різноманітних роздаткових матеріалів для образотворчого мистецтва, а також маємо у планах відвідати Тульчинський дитячий будинок інвалідів. Там є гостра потреба у засобах особистої гігієни, пелюшках і, особливо, у дитячому взуті з 12-го по 16-й розмір. Всіх не байдужих прошу негайно приєднатись до мене і особисто взяти участь у цій акції. Дзвоніть: +38 (063) 252-10-69.

– Чи не плануєте Ви створити повноцінну благодійну організацію, щоб залучити більше людей і коштів для цієї справи?

– Я стараюсь не працювати з людськими коштами на пряму. Схема така: я даю інформацію про потреби дітей, займаюсь організацією збору, люди приносять необхідне, я та інші бажаючі їдемо у заплановане місце, де допомагаємо дітям. Після кожної поїздки у соціальній мережі викладається фотозвіт, у якому всі, хто допомогли, побачать подарунки у руках дітей.

– Декілька слів від себе нашим читачам.

– При будь-яких умовах і обставинах потрібно залишатись людяним і не потрібно забувати, що горе може статись з кожним. Бажано не робити із сиріт особливих дітей, бо це їм завдасть тільки прикростей у житті. Головне – правильно допомогти!

За матеріалами: http://news.mistinfo.com/news/16097