Український форум благодійників - Розвиваймо благодійність разом
Головна    Сектор благодійності    Приватна благодійність    Дослідження
 

СЕКТОР БЛАГОДІЙНОСТІ

Дослідження
ОПИТУВАННЯ
Ви вже запланували справи і цілі на 2019-й?
МИ НА FACEBOOK

ПРИВАТНА БЛАГОДІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ: З ІСТОРІЇ ЗАСНУВАННЯ ОСТРОЗЬКОЇ І КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЙ

18.07.2011  Автор: О. Ю. Ільченко, Полтавський національний педагогічний університет (м. Полтава)
ПРИВАТНА БЛАГОДІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ: З ІСТОРІЇ ЗАСНУВАННЯ ОСТРОЗЬКОЇ І КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЙ

 

Історія української благодійності – складова й невід’ємна частина національного минулого. Як суспільний феномен вона є однією з найдавніших традицій, що йдуть з глибини віків. Як зазначає дослідниця Л. Лаврененко «…в історії цивілізації ця діяльність в різних формах прояву була присутня завжди, без неї неможливо уявити людського буття» [8, с. 249]. Витоки благодійності нерозривно пов’язані із виникненням у ІХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії коли надання допомоги хворим, немічним, убогим стало однією з форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього.

Енциклопедичний словник ХІХ ст. визначає «благодійність» як «прояв співчуття до ближнього і моральний обов’язок заможного поспішати на допомогу незаможному…» [15, с. 55]. Сам термін «благо» являє собою естетичне поняття, яке вживається для «…позначення позитивної цінності чого-небудь; ціннісний стандарт, у співвідношенні із яким визначається значущість чого-небудь» [11, с. 28]. Інколи це поняття ототожнюють із поняттям «добро». Зокрема у тлумачному словнику В. Даля можна знайти таку характеристику особистості благодійника як «творящего, делающего добро другим» [2, с. 94]. Нині доброчинна діяльність в Україні регламентується Законом «Про благодійність та благодійні організації». Згідно цього документа, благодійність розглядається як «…добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги» [12].

Ми розглядаємо цей феномен як діяльність, що формується на громадських засадах або приватній ініціативі, здійснюється фізичними та юридичними особами, і має такі суттєві ознаки: 1) наявність суспільно значущої мети; 2) добровільний, безкорисливий організований характер роботи; 3) високі моральні принципи благодійників, «…громадський рівень розуміння необхідності здійснення програм соціальної реабілітації тих категорій населення, які потребують підтримки» [4, с. 160]; 4) надання допомоги різноманітного характеру: матеріальної, фінансової, консультативної, організаційної та ін.; 5) наявність різних форм прояву (милостиня, філантропія, опіка, патронаж, меценатство, спонсорство).

Перші спроби історично дослідити проблему благодійності з’являються в Російській імперії з другої половини ХІХ ст. Саме в цей період відбувається активізація благодійного руху, що зумовлювалось розвитком капіталістичних відносин і формуванням підприємницького прошарку, який був тією соціальною силою, що потенційно забезпечувала матеріальні передумови для зростання благодійності. Серед досліджень, які представляють для нас значну історичну цінність, виділяємо роботи П. Георгієвського (виділив загальні проблеми благодійності, охарактеризував державну систему захисту соціально не захищених верств населення), М. Дмітрієва (дослідив історію розвитку благодійності у Давній Русі та Російській імперії, провів її періодизацію, проаналізував російську законодавчу базу щодо благодійної діяльності), В. Картамишева, К. Побєдоносцева (вивчали організацію громадської опіки як виду благодійної діяльності в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначили основні її завдання, джерела фінансування, охарактеризували форми надання допомоги), Є. Максимова (дослідив благодійність як соціальне явище, виділив основні її напрями – опіка дорослих і дітей, медична допомога й охорона здоров’я, благодійна підтримка освітньо-виховної сфери), Є. Мюнстерберга, В. Рошера (обґрунтували прогресивну ідею об’єднання зусиль громадської і приватної ініціатив) та ін.

Історіографію проблеми доповнюють роботи відомих українських дослідників, краєзнавців В. Антоновича, Д. Багалія, М. Грушевського, М. Костомарова та ін. які, певною мірою висвітлювали національні традиції благодійності, зокрема, доброчинну діяльність гетьманів України, козацької старшини, заможних козаків тощо.

Отже, огляд дореволюційної історіографії дає підстави вважати, що тема благодійності на рубежі ХІХ – ХХ ст. була в полі зору науковців. Праці дослідників засвідчили, що феномен благодійності на той час розглядався як основний фактор соціальної допомоги в державі, «… як рятівний інструмент послаблення соціальної напруги» [7, с. 5].

Після революційних подій 1917 р. дослідження, присвячені різним аспектам доброчинної діяльності, були припинені, оскільки, з ідеологічних міркувань, благодійність визнавалася «…соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства, і в системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедіях, ні в суспільному житті» [3]. Тому в радянській історіографії узагальнюючих монографій з історії благодійності, меценатства немає; дослідження національних і світових форм доброчинної діяльності залишились поза увагою науковців.

У 90-х рр. ХХ ст., після здобуття радянськими республікам незалежності, розпочався новий етап дослідження вітчизняної історіографії. Після багатьох років «мовчання» з’являються роботи в яких по-новому, без зайвих ідеологічних штампів розкриваються різні аспекти благодійності уже як «…позитивного фактора процесу модернізації суспільства» [4, с. 160].

Серед сучасних науковців питання благодійної діяльності в контексті загальноісторичного розвитку активно піднімаються як російськими, так і українськими вченими. Зокрема, увагу російських дослідників привертають педагогічні (Т. Казовська, Н. Павлова, О. Степанова та ін.), історичні (Л. Войт, Л. Гатілова, Т. Кононова та ін.), культурологічні (О. Кочнов, О. Полякова, О. Радзецкая та ін.), соціологічні (О. Воронова, А. Петрова, Л. Тємнікова та ін.) аспекти проблеми.

Цінним доробком у вивченні історії вітчизняної благодійності стали роботи (переважно дисертаційні) українських учених – Ю. Гузенка, О. Доніка, Т. Курінної, А. Нарадька, С. Поляруш, І. Суровцевої, Н. Товстоляк та ін., які розглядали становлення й розвиток органів державної опіки, громадських доброчинних об’єднань; висвітлювали досвід благодійних практик в освітній галузі; розкривали роль меценатства в Україні на рубежі ХІХ – ХХ ст. тощо. Ґрунтовними дослідженнями з названої проблеми є докторські дисертації Н. Сейко «Доброчинність у сфері освіти України (ХІХ – початок ХХ століття)» та О. Друганової «Розвиток приватної ініціативи в освіті України (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття).

Певне загальнонаукове тло досліджуваної проблеми в сучасній історіографії створюють праці персонологічного характеру, які піднімають цілий пласт питань благодійності і, зокрема, допомагають з’ясувати роль української національної еліти в розвитку вітчизняної освіти, розкрити внесок відомих благодійників в її розбудову. Серед таких досліджень привертають увагу праці вчених, присвячені діяльності цілих династій, – Симиренків, Тарновських, Терещенків, Ханенків, Харитоненків, Яхненків або окремих відомих доброчинців, – Г. Галагана, Г. Маразлі, О. Поля та ін.

У цьому контексті досліджуємо внесок відомих жінок-благодійниць ХVІ – ХVІІ ст., причетних до історії заснування перших на території України вищих навчальних закладів, – Острозької та Києво-Могилянської академій. Цими жінками були українські шляхтянки Галшка Острозька і Галшка Гулевичівна.

Галшка Острозька (1539-1582 рр.) походила з давньоукраїнського князівського роду Острозьких, який вів своє походження від Наримунта, сина литовського князя Гедиміна. Острозькі були «некоронованими володарями Волині», мали змогу активно впливати на процеси, що відбувались на всій території України і багатьох сусідніх держав.

Свого батька, князя Іллю Острозького Галшка втратила за три місяці до народження. У заповіті князь подбав про майновий стан своєї родини й визнання законності появи на світ дитини, яку чекала його дружина Беата Костелецька. Крім того, заповітом визначались опікуни для неї і для Галшки, ними князь просив стати польського короля Сигізмунда-Августа і його дружину – Бону Сфорца. Галшка народилася у 1539 р., ставши власницею багатьох міст, містечок, замків, маєтностей.

Відомостей про її дитинство і юність на сьогодні відомо не багато. Як зазначають дослідники, князівна мала добре виховання і була досить освіченою для того часу – вміла читати, писати, вивчала Святе Письмо, говорила русинською й польською мовами [1]. Славилася Галшка і своєю незвичайною вродою. Проте не тільки краса, а й величезні багатства зробили її вигідною «партією» для представників багатьох магнатських родів, які намагалися породичатися із найбагатшою і найвпливовішою династією Острозьких. Особливу роль у підборі кандидата на руку і серце Галшки відіграла її мати Беата, дядько Костянтин-Василь Острозький і король Сигизмунд-Август, кожен із яких, перш за все, намагався подбати про свій інтерес і вигоду. Власне це і стало початком трагічної долі Галшки, яку в народі називали «чорною княгинею».

У 1552 р., коли Галшці було 13 років, відбулось її сватання із канівським і черкаським старостою, князем Дмитром Сангушком, якого протегував Василь-Костянтин Острозький. За легендою Дмитро Сангушко без тями закохався у дівчину, вражений її красою. Сам князь відзначався мужністю і відвагою. Мати Галшки спочатку дала згоду на цей союз, але, під упливом короля, який мав власні плани щодо шлюбу, змінила своє рішення. В супереч волі матері у вересні 1553 р. Галшка була одружена із князем Дмитром, якого, через скаргу Беати, через рік засудили до «…позбавлення честі, маєтностей та життя» [6]. У лютому 1554 р. його було убито. Галшку повернули матері. Незабаром її знову видають заміж (проти власної волі і волі матері) за лютеранина, графа Лукаша Гурку. Це вже була кандидатура короля Сигизмунда-Августа. На початку 1557 р. Беаті вдалося вивезти Галшку до Львова, де вони разом знайшли притулок у домініканському монастирі. Тут Галшка одружується втретє із князем православної віри, Семеном Слуцьким, якого для неї обрала мати. Уперше за дев’ятнадцять років Галшка відчувала себе щасливою і закоханою. Проте Гурка не відмовився від своїх претензій на неї, він захопив князівну і під конвоєм відвіз у Малопольщу, у Шамотульський замок. Тут Галшка прожила близько чотирнадцяти років фактично у повній ізоляції. Люди називали її «чорною княгинею» через жалобний одяг. Після смерті у 1573 р. графа Лукаша син Василя-Костянтина Острозького Януш повернув Галшку на її батьківщину в Острог, де вона проживала до кінця своїх днів.

Дітей Галшка не мала, тому всі свої права на маєтності княжна передала своєму дядькові та його синам на розбудову першого вищого навчального закладу в Східній Європі – Острозької академії. У заповіті, складеному 1579 р., вона згадала своє надання «…на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської» [5]. У шпиталі мали право перебувати лише православні, патронат над якими обійняли православний Луцько-Осрозький єпископ Кирило Терлецький та Олександр, єдиний православний син князя Острозького [9]. Те, що Галшка надавала великі дари і покровительство православним храмам, дає підстави вважати, що, наприкінці свого життя (померла Галшка у грудні 1582 р.) вона прийняла православну віру.

Острозька слов'яно-греко-латинська академія була першою у Східній Європі українською школою вищого рівня, була національним культурно-освітнім осередком, який мав великий уплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні у цілому. За її зразком функціонували братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Освітні ідеї, започатковані в Острозі, у майбутньому розвивала й примножувала інша національна інституція – Києво-Могилянська академія. Першим ректором Острозької академії був український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, викладачами – відомі українські та зарубіжні педагоги й учені: Дем’ян Наливайко, Х. Філалет, І. Лятос, Кирило Лукаріс та ін. Сьогодні цей навчальний заклад, як і багато століть тому, є провідним науковим, освітнім, духовним і культурним центром виховання української молоді. Це Національний університет «Острозька академія», який також жартівливо називають «Український Оксфорд».

Пам'ять про щедру благодійницю Галшку Острозьку залишилась на довгі віка. У рамках святкування Днів Національного університету «Острозька академія» проводиться чимало конкурсів, одним із яких є Конкурс «Галшка року». Основним лейтмотивом цього заходу є представлення конкурсантками власних талантів, демонстрування вміння поєднати духовний аристократизм із внутрішнім відчуттям епохи княжни Галшки.

Не менш величною історичною постаттю серед плеяди відомих жінок-меценаток була Галшка Гулевичівна (1577-1642 рр.). Вона походила зі старовинного українського шляхетського роду Волині – Гулевичів, відомого в історичних джерелах від початку ХVІ ст. Гулевичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі, серед них були воєводи, підстарости, хорунжі. Батько Галшки, Василь Гулевич, був заможною і поважною людиною, громадським діячем, захисником православ’я. Одружувався він тричі. Від останнього шлюбу у 1570 р. з Настасією Патрикіївною з’явилося на світ троє синів і донька Галшка. Народилася вона в с. Затурці (нині Локачинського району Волинської області) найвірогідніше у 1577 р. [13]. За іншими джерелами у 1575 р. [14].

Дитинство Галшки пройшло на Волині, де вона проживала в маєтках батька. Отримала добре виховання і ґрунтовну освіту, оскільки виховувалась в доброчесній родині, яка залишалась відданою православній вірі та українським національним традиціям.

У 1594 р. Галшка одружується з Христофором Потієм, сином брацлавського каштеляна (згодом Володимирського єпископа Іпатія Потія) і княгині Ганни Федорівни Головні-Острожецької. Проте цей шлюб не був довготривалим, невдовзі після одруження чоловік Галшки захворів і помер. Тому їхня донька Катерина народилася уже сиротою. У 1606 р. Галшка одружується вдруге – її чоловіком стає Стефан Лозка, заможний київський шляхтич, який обіймав посаду підчашого Київського й маршалка Мозирьського. Шлюб за віком був нерівним – Галшка мала близько 30 років, Стефан – під 60. У 1618 р. Галшка знову стає вдовою. Як зазначають польські генеалоги, від цього шлюбу народилося четверо спільних дітей: Йозеф, Михайло (Міхал), Регіна, Анастасія. Серед усіх дітей Михайло «…був уособленням людських протиріч. На відміну від матері вибрав інший християнський напрямок – католицизм. …Родинне майно не примножував, а лише розпорошував» [14]. Але, незважаючи на це, він був найулюбленішим сином Галшки, яка відписала йому частину свого маєтку на Рожеві.

Після 1606 р. Галшка Гулевичівна-Лозчина переїздить з Волині до Києва, із яким буде пов’язане все подальше її життя та історія створення Київської братської школи – попередниці Києво-Могилянської академії.

Меценатка надає землю під Київський Братський монастир і Братську школу, й, таким чином, стає їх фундаторкою. У дарчій, яку пані Гулевичівна урочисто при «добре уроджених» свідках вписала в «гродські книги» Київського магістрату 15 жовтня 1615 р., говориться: «Я, Галшка Гулевичівна,… будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомленою тим моїм добровільним листом-записом, що я статечне, в старожитній, святій православній вірі Східної церкви живучи… і з любові й милості до братів моїх народу руського… умислила добро учинити церкві Божій… і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського… дала, дарувала, записала й фундувала добра мої власні, дідичні, права і вольності шляхетські маючи: двір мій власний з землею… в місті Києві… зі всім до того двора і землі правами, пожитками, приходами і різними належностями і при належностями… на монастир, Ставропігії Патріаршеського спільного житія по Василю Великому, також і на школу дітям так шляхетським, яко й міським» [10].

Цей документ мав юридичну силу, він офіційно стверджував фундування монастиря і школи. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. звершилась історична подія – з’явилась прародителька вищої освіти на українських землях, попередниця Києво-Могилянської академії – Київська братська школа.

Близько 1618 р. Галшка переїздить до Луцька, де підтримує тісні зв’язки з Луцьким братством. 2 квітня 1641 р. пані Гулевичівна складає передсмертний заповіт, згідно якого 4,5 тисяч злотих відписує Луцькому братському монастирю, який опікувався Луцькою братською школою, на його шпиталь, а також на Братську Хрестовоздвиженську церкву в крипті якої вона була похована [13]. Відійшла у вічність славетна волинянка у квітні 1642 р.

Києво-Могилянська академія поєднувала в собі вірність культурно-освітнім традиціям українського народу й відкритість до західноєвропейських інновацій. Тут формувався один із центрів філософської думки слов’янського світу в цілому, вивчалися грецька, польська, німецька, французька мови; до 80-х рр. ХVІІІ ст. викладання велося латинською мовою, впроваджувалися досягнення світової літератури, поезії, історії, філософії тощо. Першим ректором академії був Іван Борецький, згодом він – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. За час існування навчального закладу, з його стін вийшло багато відомих випускників. До числа вихованців належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Іван Самойлович та ін. Академія займала провідне місце в культурно-освітньому середовищі України. Сьогодні – це відомий у нашій державі та за її кордоном освітній осередок – Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Пам'ять про Галшку Гулевичівну залишилась на довгі часи. В старій Києво-Могилянській академії щороку в день її іменин (22 грудня) поминали Галшку як засновницю цього закладу – проводили зібрання академічної корпорації, на яких обирали професорів, затверджували нових викладачів тощо [13]. Сьогодні в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» кращі, обдаровані, розумні студенти нагороджуються стипендією імені Галшки Гулевичівни. Цікавою є й така традиція, коли на щорічне святкування Дня академії (15 жовтня) студенти здійснюють акцію «Чистий Сковорода», під час якої миють пам’ятник Григорію Сковороді на Контрактовій площі.

ВИСНОВКИ

Отже, благодійність на українських землях була важливим складником суспільного життя, визначалась нормою християнської моралі й утіленням чеснот справжніх її представників. Благодійність набувала церковно-громадського характеру, й здебільшого залежала від приватної ініціативи окремої особи. Прикладом цьому є спадщина українських благодійниць – Галшки Острозької і Галшки Гулевичівни.

Спільним, що поєднує цих славетних волинянок, було: 1) шляхетське походження, належність до відомих магнатських родів; 2) добре виховання і ґрунтовна освіта; 3) раннє одруження, не зовсім просте і щасливе особисте життя; 4) глибока релігійність, висока моральність, милосердність, добросердечність, а також рішучість і волелюбність; 5) патріотичні почуття, прагнення захистити й відродити православну віру, культуру, традиції; стремління оборонити свою Батьківщину; 6) перспективний характер благодійної діяльності, оскільки коштовні починання спрямовувались на розбудову національної освітньої справи, зокрема, на організацію й підтримку нового типу православних шкіл – академій; 7) «життєздатність» благодійних дарів, адже і Острозька, і Києво-Могилянська академії, які пройшли в своєму розвитку складний і тернистий шлях, і сьогодні функціонують й розвиваються, зберігаючи попередні культурно-освітні надбання, традиції і пам'ять про своїх засновників та меценатів.

Вважаємо, що високі моральні й духовні принципи благодійників минулого можуть стати прикладом для засновників сучасних доброчинних фондів, організацій та об’єднань.

Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми благодійності як історико-педагогічного явища. У контексті проведених наукових пошуків потребує подальшого вивчення внесок відомої благодійниці Раїни Соломирецької-Гойської в заснування у 1639 р. Гощинської академії – філії Києво-Могилянської академії.

ЛІТЕРАТУРА

1.        Байдаченко Н. Галшка Острозька. Історія з ілюстраціями [Електронний ресурс] / Н. Бойдаченко // Режим доступу : http: // mrspredko.livejournal.com/3035. html. – Заголовок з екрану.

2.        Даль В. Толковый словарь живого Великорусского языка : в 4 т. / В. Даль. – М. : Рус. яз. – 1978 – 1980. – Т.1. – 699 с.

3.        Дмитрієнко М. Благодійність як атрибут громадянського суспільства: історія і сучасність / М. Дмитрієнко, О. Ясь // Розбудова держави. – 1994. – № 6. – С. 3744.

4.        Донік О.М. Благодійність в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.) / О. М. Донік // Український історичний журнал. – 2005. – № 4. – С. 159177.

5.        Заповіт Галшки Острозької. 1579 // ЦДІА України в Києві. – Ф. 26. – Луцький земський суд. – Кн. 4 (2052). – Арк. 3839.

6.        Ковальський М. Острозька кн. Гальшка (1539 – грудень, 1582) / М. Ковальський // Острозька академія ХVІ – ХVІІ ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997. – С. 286288.

7.        Колосова Н. А. Благодійна діяльність в культурі України в контексті вітчизняних і європейських традицій (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 17.00.01 «Теорія та історія культури» / Н. А. Колосова. – Київ, 2006. – 23 с.

8.        Лаврененко Л. Благотворительность в народном образовании (Рус. меценаты, ХVІІ – нач. ХХ вв.) / Л. Лаврененко // Народное образование. – 2003. − № 2. – С. 249254.

9.        Мицько І. Фундації Острозької академії / І. Мицько // Острозька академія ХVІ – ХVІІ ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997. – С. 387391.

10.     Памятники изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – К., 1846. – Т. 2. – С. 1 – 29.

11.     Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б. М. Бим-Бад. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. – 528 с.

12.     Про благодійність та благодійні організації. Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 46. – ст. 292. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №3091-ІІІ від 07.03.2002).

13.     Хижняк З. Галшка Гулевичівна – фундаторка Києво-Могилянської академії / З. Хижняк // Українки в історії / За заг. ред. В. Борисенко. – К. : Либідь, 2004. – С. 4751.

14.     430 років від дня народження Галшки Гулевичівни (15751642) – однієї з засновниць Київського братства, громадської діячки [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: // ounb.lutsk.ua/html/archive/2005/calendar/bodi_05_12_22.html. – Заголовок з екрану.

15.     Энциклопедический словарь / Под ред. И. Е. Андреевского. – СПб. : Тип. Брокгауз-Ефрон, 1891. – Т. 7. – 467 с.

 

 

ДОДАТИ КОМЕНТАР
Також ви можете
+ Додати новину
 
 
ПІДПИСКА
на електронні видання Форуму
"Хроніки благодійності" та "ФІЛАНТРОскоп"
 
 
Оберіть, будь ласка, категорію підписувачів, до якої вас віднести:
  • Виділити всі
 
 
 
 
 
 
ЧЛЕНИ УКРАЇНСЬКОГО ФОРУМУ БЛАГОДІЙНИКІВ
{* *}